Полная версия

Главная arrow Психология arrow Творча особистість, її психологічний портрет, закономірності розвитку та діяльності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>

Психологічні підходи до вивчення творчості

Містична концепція пояснює процес творчості втручанням особливих (містичних) сил, що є непізнаванними для людини та знаходяться поза її контролем.

Психоаналітична концепція як джерело творчості розглядає конфлікт між усвідомленою реальністю та несвідомими мотивами особистості.

Когнітивна концепція надає найбільшого значення якості та організації знань і стилю мислення.

Соціально-психологічна концепція спрямовує свою увагу на поєднання певних особистісних вимірів, таких як впевненість у собі, незалежність суджень, інтерес до складного, схильність до ризику та почуття прекрасного, а також мотиваційних та соціокультурних чинників, що гіпотетично пов'язані з творчістю.

Інтегративна (синтетична) концепція спирається на розуміння того, що як формування творчої особистості, так і досягнення творчих результатів зумовлене взаємодією між загальновизнаними компонентами творчої діяльності, такими як інтелектуальні здібності, знання, стиль мислення, особистісні характеристики, мотивація, та чинники соціального оточення.

Творча діяльність та її особливості

Коли Р. Стернберг проаналізував погляди звичайних і творчих людей на творчість, то виявилося, що ці погляди були складніші, ніж погляди психологів, у них було представлено більше елементів когнітивних та особистих рис творчої особистості, хоча теорії звичайних людей не були достатньо чітко сформульовані. Дослідник П. Торенс також зібрав різноманітні визначення, що метафорично описують творчість. Досліджувані вважали, що творчість - це «глибоко копати, дивитися обома, чути запахи, .. дивитись крізь щось, простягати руку в завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі...». Серед іншого вказувалося, що творча особистість уміє «об'єднувати різноманітні ідеї», «уміє пізнавати відмінності та подібність», «проявляє гнучкість мислення», «має естетичний смак», «неортодоксальна», «має потребу творити», «допитлива», «піддає сумніву соціальні норми» і т. ін. В одному з визначень було зазначено, що «творчість - це досягнення чогось важливого і нового, інакше кажучи, це те, що люди роблять, щоб змінити світ».

Під творчістю ми розуміємо розвиток будь-якого виду діяльності самою особистістю, коли здійснюється вихід за межі заданих вимог. В основі творчості лежить системна організація психічних властивостей, що розвивається впродовж всього життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів у певному виді діяльності. Перш за все, «творчість - це здатність виконувати роботу, яка одночасно є новаторською (тобто оригінальною, неочікуваною) і відповідною (тобто корисною, відповідною вимогам завдання)».

Т. Тардіф і Р. Стернберг вважають, що все різноманіття наукових пояснень творчості можна звести до двох основних:

  • 1. Творчість є окремим психічним процесом, що відбувається в окремій особистості в певний момент часу, тож має розглядатися в особистісному контексті. Цю точку зору підтримують більшість дослідників.
  • 2. Творчість є процесом, що залежить від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінки креативних продуктів, тобто має розглядатися в широкому соціальному контексті.

Визначаючи особливості творчої діяльності, всі дослідники підкреслювали її спонтанність, неконтрольованість волею і розумом, несвідомий характер, включеність у творчість особливих станів свідомості, незалежність творчої активності від зовнішніх обставин.

Ефект «безсилля волі» проявляється в домінуванні у творчому процесі несвідомого над свідомістю, в результаті суб'єкт не може керувати потоком образів, довільно формувати образи і контролювати переживання. У цьому ефекті свідомість є лише екраном для відображення несвідомого. Образи виникають спонтанно, вони не узгоджені із задумом творця, певними свідомими його намірами чи свідомо визначеними цілями, у своїй динаміці вони незалежні, за невідомими законами вони витісняють один одного.

«Ефект творчої та посттворчої сатурації». Серед особливих станів, які супроводжують творчу діяльність, є стан «посттворчої сатурації». Посттворча сатурація проявляється у відчуженості творця від свого результату. Цим творча діяльність відрізняється від цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової діяльності, в якій спостерігається протилежний ефект - «ефект вкладеної діяльності». «Ефект вкладеної діяльності» полягає в тому, що чим більше зусиль затрачає людина на досягнення цілі, виготовлення продукту, тим більшого емоційного значення набуває цей продукт для неї. Ефект творчої сатурації (відсторонення від свого авторства) для особистості є ніби «логічним» завершенням всього ходу творчого процесу при розумінні позаособистістного джерела творчості. Особистість не відчуває особистої заслуги в тому, що виникає творчий продукт, тому що сам процес творчості вона сприймає як нав'язаний їй (пор. висловлювання Моцарта: «Я тут зовсім ні до чого»; висловлювання Байрона, що в нього «вселяється демон», висловлювання Мікеланджело, що його рукою водить Бог).

Часто через високу активність несвідомого у творчому процесі його завершення відбувається уві сні або в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Іноді, прагнучи викликати необхідний творчий стан, багато діячів зверталися до пошуку певної стимуляції.

«Коли Ромен Роллан писав 'Кола Брюньйон', він пив вино, Міллер тримав ноги у холодній воді, Байрон приймав лауданум, Прус нюхав міцні парфуми, Руссо стояв на сонці з непокритою головою; Мільтон та Пушкін любили писати, лежачи на софі чи кушетці. Кавоманами були Бальзак, Бах, Шіллер, наркоманами - Едгар По, Джон Леннон і Джим Морісон».

Дослідники роблять різні акценти на складових творчості. Сутність творчої діяльності визначають як функціонування одного з аспектів інтелекту, як несвідомий процес, як одну зі стадій розв'язання задачі, як асоціативний процес.

У контексті теорії особистісних рис виникла модель творчості Гілфорда: для творчості необхідний дивергентний стиль мислення (вперше описаний Гілфордом), що складається з таких властивостей, як швидкість, оригінальність (здатність продукувати незвичні, віддалені асоціації), гнучкість (здатність виявити основні та нові властивості об'єкта і запропонувати нові способи їх використання) та складність (здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації).

С. Герберт доводив, що звичайних когнітивних процесів, трансформованих певним чином, достатньо для відкриття базових наукових законів, наприклад законів Кеплера. У процесі виконання творчих завдань взаємодіють звичайні психічні процеси (мислення, пам'ять тощо).

П. Торранс, як і Дж. Гілфорд, описує креативність у термінах мислення, розуміючи творче мислення як процес відчування труднощів, проблем, пропусків у інформації, відсутніх елементів, перекосу в чомусь, побудову припущень та формулювання гіпотез, що стосуються цих відсутніх елементів, оцінки та тестування догадок, можливості їх перевірки, перегляду і, зрештою, узагальнення результатів.

Ф. Баррон вважає, що центральним моментом творчості є процес уяви і символізації, який і слід розглядати як критерій креативності. Ф. Баррон дає визначення креативності «як внутрішнього процесу, що спонтанно продовжується в дії». Дослідник стверджує, що з цієї точки зору відсутність продукту не говорить про відсутність творчості як процесу. Р. Стернберг підкреслює важливість здатності до створення продуктивних метафор. С. Медник постулював, що в основі креативності лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій і працювати з широким полем асоціацій.

Д. Фелдман вважав, що у креативному процесі взаємодіють три компоненти.

  • 1. Рефлективність як основний процес, що відрізняє людину від тварини, дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допомогою мови дає змогу планувати, відображати та аналізувати світ.
  • 2. Цілеспрямованість, або інтенціональність, що дозволяє організовувати переживання та суб'єктивний досвід «всередині та зовні організму»; разом з вірою у можливість змін на краще цілеспрямованість допомагає реально змінювати середовище.
  • 3. Володіння засобами трансформації і реорганізації, які пропонуються культурою і зумовлюють індивідуальні відмінності.

Процес творчості є специфічним у різних видах діяльності і сферах знань, але незалежно від проблеми, на яку він спрямований, креативний процес включає:

  • 1) зміни структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень за допомогою формування аналогій і поєднання концептуальних пропусків;
  • 2) постійне переформулювання проблеми;
  • 3) використання наявних знань, спогадів і образів для створення нового, а також використання навичок у новому ключі;
  • 4) використання невербальної моделі мислення;
  • 5) внутрішнє напруження, яке може виникати трьома шляхами: у конфлікті між старим і новим на кожному кроці креативного процесу в самих ідеях, в різних шляхах вирішення або передбачуваних продуктах. Напруження може також виникати між хаосом невизначеності і бажанням перейти на більш високий рівень організації та ефективності всередині самої індивідуальності чи суспільства в цілому. Можливо, різні види на-пруження виникають на різних етапах креативного процесу.

Ф. Баррон, Д. Гарінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у сфері вивчення креативності за десятиліття з 1970 до 1980 року, зробили такі узагальнення:

  • 1. Креативність - це здатність адаптивно реагувати на необхідність нових підходів і продуктів. Ця здатність допомагає також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може бути як свідомим, так і несвідомим.
  • 2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.
  • 3. Специфічними властивостями творчого процесу, продукту й особистості є їх оригінальність, валідність, адекватність завдання, спроможність і ще одна здатність, яка може бути названою придатністю (естетичною, екологічною) - оптимальною формою, правильною і оригінальною в даний момент.
  • 4. Креативні продукти можуть бути дуже різні за своєю природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, музичні твори, картини, нові філософські чи релігійні системи, інновації, новий підхід до вирішення соціальних проблем.

Творча думка виникає і проходить у своєму становленні дві фази: генеративну і дослідницьку. У генеративній фазі індивід створює уявні структури, що мають властивості, які пізніше приведуть до виникнення відкриття. У дослідницькій фазі попередні уявлення досліджуються та використовуються у творчому процесі. На цьому етапі функціонують такі мислительні процеси: пригадування, асоціації, синтез, трансформація, заміщення по аналогії, категоріальна редукція (уявне приведення об'єкта чи його елементів у простіший стан).

Творчість потрібна у вирішенні особистих проблем у повсякденному житті. Творчість існує в межах окремого людського життя і на суспільному рівні, де виявом творчої активності особистості є наукові відкриття, нові напрямки мистецтва, винаходи. У психологічній літературі розрізняють велику і малу креативність. М. Боден переформулював це розрізнення в термінах «історичної» і «особистісної» креативності. Мала, або особистісна, креативність стосується ситуацій буденного життя -наприклад, винахідливість у приготуванні вишуканої їжі з невеликої кількості продуктів. Велика, або історична, креативність має до діла з такими досягненнями, які вплинули на культуру і суспільство, як-от досягнення Моцарта або Ейнштейна.

Найсучаснішими поясненнями творчості виступають так звані багатофакторні моделі, в яких творчість розглядається як результат специфічних процесів.

 
Перейти к загрузке файла
<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>