Полная версия

Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>

Моральність і свобода

Свобода -- один із самих популярних ідеалів людства. Нею клянуться, за неї борються, заради свободи жертвують чим-небудь, часом навіть життям, позбавленням свободи карають, від свободи іноді навіть біжать. Заради свободи велися кровопролитні війни, придушувалися права людини, релігійних і національних меншостей, плащем свободи прикривалися найлютіші диктатури сучасності. Це солодке слово свобода... Багатозначність слова «свобода» відбиває безліч ситуацій, до яких воно може бути застосовано, і безліч суб'єктів волі. Незалежним бажає бути індивід, колектив, клас, нація, релігійна група, держава. Різноманіття ситуацій і діючих у них суб'єктів породило безліч проявів волі: духу, віросповідання, творчості, слова, роду занять, пересування, політичної, економічної й іншої свобод. Ніхто але може сказати, що таке свобода, але усі знають, про що йде мова. А якщо загальна формула свободи і виводиться, вона настільки абстрактна, що мало кому зрозуміла і прийнятна.

Випробуючи різноманітні впливи з боку природних явищ і людей, людина виробляє уявлення про свободу як відношення до зовнішніх впливів. Позитивні оцінки різноманітних впливів свідчили про їхню прийнятність, негативні оцінки породжували неясне уявлення про свободу як бажаний стан. Поняття свободи -- дитя несвободи. Припинення негативних впливів природи (температури, опадів, вітру, землетрусу, грози й ін.), а також негативного впливу інших людей (убивств, грабежів, насильства, навертання в рабство й ін.) було далеко не завжди під силу індивіду. Безсилля породжує уявлення про тиск над людиною необхідності, злої сили, з якими доводиться рахуватися кожному. З іншого боку, ті ж явища природи і вчинки людей здатні уособлювати добро. Розходження оцінок приводить до розуміння свободи як «свободи від...» і «свободи для...».

«Свобода від...» -- історично перше розуміння свободи, інакше воно зветься незалежністю. Негативне розуміння свободи як відхід, рятування від обмежень в особистому бутті людини досягалося різними засобами. Подолання негативних обставин буття людини вимагало знання зв'язків різного роду між явищами навколишнього світу. Нетерпляча й обмежена повсякденна свідомість, не будучи в стані осягнути ці зв'язки, виразила ідеал свободи в необмеженості волі, в ігноруванні зв'язків об'єктивної дійсності.

У філософії був і залишається досить популярним принцип індетермінізму, що заперечує об'єктивність причинних зв'язків у суспільстві і природі, а також пізнавальну цінність причинного пояснення. Причинні зв'язки не тільки об'єктивні, вони також необхідні, тобто задані попереднім розвитком чого-небудь. Дотримуючись принципу індетермінізму, російський філософ М.Бердяєв заявляв: «Свобода не є пізнана необхідність; свобода вже скоріше небажання знати необхідність».

Перебільшення свободи духу -- акт розпачу, викликаний труднощами пізнання світу. Індетермінізм позв'язує свободу лише із суб'єктом, ігноруючи або недооцінюючи її зв'язок з об'єктом пізнання і діяльності. Філософи-детерміністи, навпроти, не відгороджувалися від природи і суспільства. Вони доводили свободу в зв'язку людини зі світом. Так, наприклад, Ф.Вольтер писав: «...людина вільна, коли вона може те, чого хоче, але вона не вільна хотіти: немислимо, щоб вона бажала без причини» (Філософські твори).

Детерміністський підхід до розуміння свободи знаходимо у творчості нідерландського філософа XVII століття Бенедикта Спінози. Він стверджував, що людина вільна тоді і настільки, коли і наскільки вона здатна підкорити свої пристрасті розуму. Філософ розумів обмеженість свободи людини своїм тілом і стверджував розум як альтернативу інстинктам, рефлексам, емоціям.

У творчості іншого великого філософа Г.Гегеля обмеження буття задаються ззовні. Людина не може ні скасувати, ні змінити які-небудь йому неугодні явища, але вона здатна пізнати їх і використовувати отримане знання для задоволення своїх потреб і бажань. Так, наприклад, людина не може скасувати хворобу, однак, їй під силу вивчити її і знайти засоби зцілення. Відома знаменита гегелівська формула: «Свобода є пізнана необхідність». Гегель також мав на увазі, що знання людиною необхідності буде практично використано. Інакше воно не буде мати суспільної цінності. Вільна не та людина, що знайшла засіб зцілення від хвороби, а та, що практично лікується. Таким чином, «свобода від...» припускає глибокі знання людини про саму себе, про обставини особистого існування, про залежності природи і суспільства. Ці залежності можна не знати або ігнорувати їх, але рано чи пізно приходить відплата. Терпить крах підприємець, що безтурботно відноситься до вивчення ринку товарів або послуг, політична смерть наздоганяє державного діяча, що зневажливо відноситься до досвіду історії. Невільна людина, що не володіє знаннями.

Філософія приділяла багато уваги «свободи від...», мало задумуючись над тим, що ж відбудеться, коли дана свобода буде досягнута. Передбачалося, що усунення перешкод, заборон, обмежень і т.п. саме собою забезпечить щасливе життя. Однак у суспільній практиці з'ясувалося одне з протиріч свободи: люди, що одержали свободу, не вміють нею користуватися.

Великий інквізитор у романі Ф.Достоєвського «Брати Карамазови» дорікає Христа за те, що він боровся за свободу віруючих, а вони не готові були до свободи. Російський філософ І.Ільїн писав: «Свобода є духовне повітря для людини; але для недуховної людини вона може стати спокусою і небезпекою. Культура без свободи є мнима культура; але некультурна людина звичайно сприймає її як «право на розгнуздання або як заклик до сваволі. Народи повільно доходять до справжньої свободи. І історія людства подібна нескінченному круговороту поневолення, страждання, терпіння і звільнення». Вірною є і думка англійського історика і філософа Г.Бокля: «Люди ніколи не можуть бути вільні, якщо не виховані для свободи. І це не є те виховання, що може бути придбане в школах або запозичене з книг, але те, що є результатом самодисципліни, самоповаги і самоврядування».

Що ж становить «свобода для...»? Це питання про смисл свободи. Заради чого, власне кажучи, люди так прагнуть до свободи? Свобода виступає в двох видах: як ціль і як засіб досягнення мети. Інакше кажучи, свобода є бажана якість життя. Коли такої якості немає, свобода є засобом досягнення бажаної якості життя. Якість життя -- це доступність людині духовних і матеріальних цінностей, необхідних для її самореалізації. Поняття якості життя містить у собі не тільки наявність речей, необхідних для життя, але й умов життя: оптимальне законодавство, політичний режим, особисту безпеку, екологічний баланс і багато чого іншого (але якість життя не зводиться до речизму).

Вільний той, хто добре живе. Вираження «гарно жити» означає не тільки матеріальний добробут, а й духовний розвиток. Можна не тільки харчуватися, а споживати саме те, що необхідно даному індивідові тепер, можна не просто лікуватися «дарма», а одержувати кваліфіковану медичну допомогу, можна не просто носити одяг, а носити красивий одяг, можна у відпустку їздити не на улюблену «фазенду», а в кругосвітню подорож і т.д. Людина вільна в любові, у здоров'ї, у дружбі, у повазі навколишніх. Робота її -- втілення індивідуальності, спосіб реалізації наявних задатків. Захоплення її -- не гра в доміно або карти, а колекціонування або конструювання. Коли все це є, коли мікро- і макросередовище сприятливі, людина не просто вільна, вона щаслива. Якби можна було порахувати кількість хвилин, годин, днів і т.д., протягом яких людина почувала себе щасливою, був би визначений ступінь його свободи.

У цьому плані бідність, не тільки матеріальна, а й духовна, емоційна, усупереч відомій приказці, порок і приниження. Історія будь-якого суспільства покаже, що його головною рушійною силою були аж ніяк не бідняки, а люди досить забезпечені і розвинені. Саме вони створювали видатні здобутки науки, літератури, мистецтва, технічні винаходи. Із середовища бідняків вийшло небагато таких талановитих людей, як Т.Шевченко. Біднота виступала переважно стихійною руйнівною силою. Можливо, ніхто не винен у своїй бідності, це не провина, а лихо, однак і в цьому випадку бідність є порок. Вона робить людину невільною, зводить її на рівень тварини, заклопотаної щоденним добуванням шматка хліба. З іншого боку, не слід думати, начебто багатство автоматично робить людину вільною. І багатий невільний, якщо гроші не сприяють розвитку його душі. Жадібність багатія -- свідчення убогості його душі. Вона мало чим відрізняється від заздрості бідняка. Перший думає, що усе можна купити за гроші, другий чваниться своєю мнимою свободою. Невільні обоє.

Варто з'ясувати, що є воля, і яка її свобода. Воля -- це вияв біологічної природи людини, що постає перед іншими людьми як характеристика його душі. Воля є здатність душі переборювати перешкоди і витримувати тиск зовнішнього середовища. Воля властива не тільки людині, вона є у всіх високоорганізованих тварин. Осел упертий, кінь працьовитий, собака відданий, баран дурний, лисиця хитра, вовк жорстокий, заєць боягузливий, лев «великодушний». Це людські оцінки якостей тварин, які людина співвідносить з якостями людей. Воля дається людям від народження, одні з них вольові, інші -- безвільні. Воля піддається зміні, її можна підсилити або послабити. Зміна волі відбувається завдяки сполученню з нею свідомості.

Буття волі -- дія, вона існує завжди не в можливості, а в дійсності, у діяльності. Маючи на увазі цю обставину, Гегель писав, що свобода волі -- поняття безглузде. Якщо воля є, вона вільна, а якщо не вільна, то її немає.

Якби мова йшла тільки про волю, проблема була б вирішена в такий спосіб: воля вільна рівно настільки, наскільки наявні її біологічні передумови. Однак воля людини -- не просто психіка високоорганізованої тварини. Свобода волі в «чистому» вигляді є тільки у тварин. Вона виражає потреби і бажання, що виникають у тварини. У людини воля пов'язана зі свідомістю, і це ускладнює проблему. Видимо, точніше було б говорити про свободу свідомості, а не волі, оскільки воля є лише «виконавцем» рішення свідомості. Свідомість складає реальну або помилкову картину обставин діяльності людини, формулює мету дій, а воля є засіб досягнення цілей. Таким чином, якщо не брати до уваги зовнішніх умов, ефективність діяльності індивіда залежить від двох факторів: «якості» роботи свідомості і сили волі. Перше залежить від суспільної практики, друге в основному дано від народження. Але зовнішні умови органічно пов'язані з відзначеними факторами і тому поведінка людини визначається двома видами детермінації: об'єктивної і суб'єктивної. Об'єктивна детермінація означає, що кожен крок людини визначений зовнішніми обставинами (існуючими суспільними відносинами, політикою держави, кліматом, фінансовим становищем, відношенням до мене інших людей і т.д.). Людина, що виходить з такої позиції, є прихильником твердого детермінізму. Вона заперечує свободу волі й уподібнює себе маріонетці, рухами якої керує невидимий ляльковод. Дану позицію займають люди, що неспроможні змінити існуюче положення речей і відчаюються у своєму безсиллі. Вони схильні до фаталізму і вірять у долю як провидіння. Суб'єктивна детермінація поведінки -- це участь в акті вибору розуму, волі й емоцій, що неоднакові в різних людей. Суб'єктивна детермінація означає, що кожен крок людини залежить тільки від неї самої, її особистих якостей. Прихильники цієї позиції впадають у суб'єктивізм, видаючи бажане за дійсне, або волюнтаризм -- абсолютизацію волі («наша воля міцніша, ніж граніт»).

Кожна позиція сама по собі неприйнятна. Правильне розуміння свободи волі припускає синтез обох позицій. Однак як би ясно обставини вибору не вказували на вірний варіант вибору, розум, воля й емоції вкрай рідко відбивають їхній адекватно. Майже завжди залишається деяка невизначеність, якийсь «ірраціональний залишок». А це лазівка для омани, невірного вчинку людини. Індивідові або не вистачає знань, або він не вміє ними скористатися, або слабка його воля, або він не в змозі справитися з емоціями (гнівом, страхом, тривогою, радістю й ін.). Людина -- істота слабка, багато чого з того, що задано об'єктивними умовами, їй не під силу. Але й там, де вона здатна що-небудь змінити, можливі варіанти. Воля діє, підкоряючись свідомості, і свідомість же підсилює волю. Завдяки цій обставині воля або придушує деякі бажання й емоції, або, навпроти, активізує них. Крім емоційного аспекту синтезу об'єктивної і суб'єктивної детермінації мається і гносеологічний, пізнавальний аспект. Спрямована свідомістю воля вільна лише в тому випадку, коли свідомість дозволяє установити істинне співвідношення об'єктивних умов і суб'єктивного фактора, простіше кажучи, коли людина правильно усвідомлює свої можливості за даного розкладу сформованих обставин. Інакше воля буде подібна синиці, що грозила море підпалити, або подорожуючому, що заблудився в трьох соснах.

Щодо акту вибору існує широко розповсюджена омана в повсякденній свідомості і навіть у філософській літературі, відповідно до якої людина може вибирати лише в тому випадку, коли альтернативи вибору рівні за значенням. Неможливість вибору за рівності альтернатив показана в притчі XIV століття, приписуваній французькому філософові Ж.Буридану. Ослу поклали на однаковій відстані два однакові оберемки сіна. Осел не міг віддати перевагу жодному з них і вмер від голоду. Очевидно, оберемки сіна чимось усе-таки відрізнялися один від одного, а віслюкові вони уявлялися зовсім однаковими, що й визначило його муки у виборі та заблокувало прийняття якого-небудь рішення. Будь-який вибір можливий лише за нерівності альтернатив, як воно відображається у свідомості.

Отже, воля волі -- це передусім воля свідомості, ступінь його розвиненості. Ясне усвідомлення ситуації є вирішальним чинником в ухваленні рішення на користь кращого вибору. Свобода волі є здатність приймати рішення зі знанням справи.

Вирішальна роль свідомості в акті свободи волі приводить до проблеми відповідальності. Слово «відповідальність» походить від слова «відповідь», «тримати відповідь за що-небудь». Існують різні види відповідальності: політична, економічна, адміністративна, правова, екологічна й ін. Але основою усім їм є моральна відповідальність -- усвідомлення і визнання розбіжності значення свого вчинку прийнятим у даному суспільстві моральним і правовим нормам. Усі зазначені вище види відповідальності зовнішньо стосовні людини, моральна ж відповідальність -- частина внутрішнього світу людини. Стосовно неї люди поділяються на тих, що усвідомлюють зазначену розбіжність, і тих, що не усвідомлюють її. До останніх відносяться всі, хто ще не є особистостями (діти) і хто вже не є особистостями (божевільні, особи, уражені хронічним склерозом, алкоголіки і наркомани в останній стадії). Особи, що усвідомлюють розбіжність своїх учинків з нормами моральності і права, своєю чергою, поділяються на тих, що визнають свою відповідальність, і тих, що не визнають. Перші відчувають жаль, каяття, намагаються компенсувати нанесений моральний або матеріальний збиток. Другі нахабні, цинічні, безсовісні. Вони живуть за принципом «Нахабність -- друге щастя».

Відповідальність настільки ж конкретна, як і свобода. Конкретний суб'єкт вибору (індивід, мала соціальна група, велика соціальна група в особі її інститутів, населення як суб'єкт суспільства), конкретна і його відповідальність. Перекручуванням суспільної моральності виглядає ситуація, у якій за проступок однієї особи карають усіх членів його групи -- вульгарне втілення принципу «Один за всіх і всі за одного». Усі покривають провини одного члена і несуть за нього відповідальність. При одноголосному рішенні усіх про таку лінію поведінки солідарність розцінюється позитивно. Однак у ряді випадків солідарність відсутня, вона лише насаджується активними членами групи. Відповідати доводиться як згодному з порушником, так і незгодному. Кругова порука іноді вводиться начальством, якому легше покарати усіх, ніж знайти винних. У колективному покаранні вбачається якась «педагогіка»: якщо притиснути усіх, невинні видадуть винних або вплинуть на їхню поведінку. Так міркують короткозорі і поверхово мислячі люди. Вони не розуміють, що несправедливе покарання лише озлобляє покараних і активізує їхній опір.

Тим часом, в історії суспільної думки відомі спроби перенести принцип кругової поруки на суспільство в цілому. У християнстві це теза про загальну гріховність людей унаслідок гріховності прабатьків -- Адама та Єви. Не відстали від церковників і колишні керівники КПРС. На їхню думку, усі члени партії і навіть весь радянський народ винні в лихах батьківщини, наприклад, у введенні військ в Афганістан і ганебну поразку Радянської армії в цій країні. Не винні лише в Жовтневій революції, давши обдурити себе більшовикам. Невигадливість обвинувачення полягає в тому, що провина декількох кремлівських старців і одного базіки розкладаються на мільйони плечей, унаслідок чого провина кожного з політичних лідерів здається зовсім вже маленькою. Так заплутується питання про співвідношення свободи волі і відповідальності. Свободи немає, є лише відповідальність, що спотворює світогляд особистості. Створюється враження про тотожність відповідальності й існування: раз живеш, то відповідаєш за все, що відбувається за твого життя.

Відповідати за усіх на світі людина об'єктивно не в змозі, навіть якби вона дуже цього захотіла. Відомий російський філософ і соціолог І.С.Кін цілком обґрунтовано писав: «Принцип рівної відповідальності» всіх і кожного звичайно висувають з добрими намірами, щоб стимулювати цивільну активність, але нерідко він служить засобом демагогії, вигороджуючи справжніх винуватців зла.

Якщо я однаково відповідаю за все, значить я ні за що конкретно не відповідаю». Відповідальним за які-небудь дії (або бездіяльність) є лише той, хто приймав рішення про здійснення даних дій. Хто не приймав рішення, то не може нести за нього відповідальність. Можна заперечити тим, що відповідальність лягає і на тих, хто виконував рішення. У цьому випадку доведеться доводити розуміння виконавцями значення своїх дій. Радянські солдати окупували чужу країну чи виконували інтернаціональний обов'язок? Чи дотримували вони військову присягу чи порушували її? Далеко не ясно це було людям, що виконують наказ.

У зв'язку свободи і відповідальності виявляється якийсь неписаний закон: обсяг відповідальності дорівнює обсягові волі. Це значить, що людина відповідальна лише за те, у відношенні чого вона вільна. Усе, що знаходиться поза полем її волі, у той же час знаходиться поза полем її відповідальності. Не винні нащадки Адама та Єви за «гріх» прабатьків, не відповідає християнин за кров Христа, не винний «совок» за авантюри керівників КПРС. Він відповідальний лише за те, що міг би зробити, але не зробив.

 
Перейти к загрузке файла
<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>