Полная версия

Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>

«Усе прекрасне так само важке, як і рідкісне». Б. Спіноза

Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) народився в Амстердамі. Виховувався в єврейській родині, освіту одержав у релігійному єврейському училищі. Коли Спінозі виповнилося 22 роки, умер батько, залишивши синові деяку спадщину. У 1656 році за вільнодумство на нього був накладений «херем» (проклін). Молодий філософ був вигнаний з єврейської громади. В останні роки життя підробляв малюванням і шліфуванням оптичних стекол. У 1675 році закінчує головну працю свого життя -- «Етику». Останній добуток «Політичний трактат», що є як би продовженням «Етики», не встиг закінчити. Він умер від хвороби легень, на яку страждав останні 20 років.

Етика, на думку філософа, це вчення про вище благо, вона вказує на вищу мету, який підлягають інші цілі в якості її засобів. Не слід осміювати людські вчинки, не засмучуватися ними, не клясти їх, а розуміти. Головне в розумінні -- розгляд усього духовного світу людини як явища природного світу. Тільки така «позитивістська» установка дозволить представити етику як науку. Засуджує «похмуре і сумне марновірство», що перешкоджає людям насолоджуватися. Він затверджує: «Людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і його мудрість складається в міркуваннях не про смерть, а про життя».

Визначення змісту людського життя -- головна мета етичних творів Спінози. У його визначенні філософ виходить з поняття Бога, з якого випливає пізнання всякого буття. Бога ототожнює з природою, отже, пізнання сенсу життя можливе тільки через пізнання природи. Поняття вищого блага, «цілі цілей» і сенсу життя зближаються, складаючи сторони духовної активності особистості. З'ясування змісту даних понять пролягає через поняття волі. Спіноза власне кажучи перший філософ, що переборов протиставлення волі я необхідності за принципом «або -- або». Хтось або вільний, або невільний, а одночасно бути і не бути вільним людина не може. Спіноза показує, у якому відношенні людина невільна, а в якому вільна. Він виступає проти свободи волі як незалежної від необхідності. Душа схиляється до того або іншого бажання відповідною причиною, що у свою чергу визначена іншою причиною і т.д. Якби людська свобода була вільною, ми ніколи б не каялися у своїх учинках. Лише незнання причин власних дій народжує в людей думку про свободу волі. Якби падаючий камінь міг мислити, він думав би, що падає вільно. Розгнівана людина шукає помсти, боягуз -- втечі і т.д. і т.д. На ділі людська воля визначена необхідністю, є примушеною волею. Кожна людина вчиняє у відповідності зі своїм афектом (пристрастю).

Спіноза розрізняє дії, викликані зовнішніми причинами, і дії, обумовлені природою самої речі (наприклад, природою людини). Воля є влада людини над своїми афектами. Людина вільна, якщо вона діє, керуючись розумом, що спирається на пізнання. Людина невільна, коли діє під впливом афектів, наприклад, страху. Щоб досягти свободи, потрібно удосконалювати свій розум, тобто осягти Бога. Свобода полягає в пізнанні, у заспокоєнні душі, що виходить зі споглядання Бога.

Однак теоретик свободи визнає, що важко жити за розумом.

Отже, шлях до волі заступають афекти. Афект (пристрасть) є те, що збільшує або скорочує людське життя. Наприклад, радість її збільшує, а сум скорочує. Радість, сум і бажання -- три основних афекти, з яких виводяться всі інші. Похідними позитивними афектами є веселість, приємність, любов, симпатія, відданість, надія, упевненість, радість, прихильність і ін. Негативними похідними афектами є меланхолія, біль, ненависть, відраза, страх, розпач, пригніченість, презирство й ін. Афектами бажання Спіноза вважає тугу, вдячність, благовоління, гнів, помсту, жорстокість, боягузтво, малодушність, сміливість, честолюбство, обжерливість, пияцтво, розпусту, скнарість і ін. Дана група афектів містить у собі як позитивні, так і негативні бажання.

У зв'язку з ученням про афекти формуються поняття добра і зла. Добром Спіноза називає усе, що збільшує нашу життєздатність, що корисно. Зло є усе, що зменшує життєздатність, що нам шкідливо. Добро і зло -- це радість і сум, усвідомлені і пізнані у своїх причинах. Добро і зло -- поняття відносні. Радість і сум залежать від нашого пізнання, а воно буває неясним і ясним. У ясному пізнанні виражається наша сила, у неясному -- наша слабість. «Ми прагнемо до чого-небудь... і хочемо не внаслідок того, що ми вважаємо це добром, а, навпаки, ми тому вважаємо що-небудь добром, що прагнемо до нього.. і хочемо його». Добро не існує ні в самій людині, ні поза нею, а тільки у відношенні людини до світу.

На відміну від стоїків, що вважали необхідним винищування людських пристрастей, Спіноза стверджувала інше: вільна людина не винищує пристрасті, а перетворить їх, підкоряючи керівництву розуму. У щирому пізнанні природи пристрастей полягає і зцілення від них. Пізнання сполучене з радістю і блаженством, воно не виключає насолоди. Тому Спіноза вніс у своє вчення виправлення в дусі Епікура в принцип самозбереження людини як останню підстава всіх його життєвих прагнень. Ці виправлення привели до того, що філософ визнавав право людини у своєму поводженні виходити з міркувань власної користі і вигоди: «Розрахунок вигоди складає важіль і життєвий нерв усіх людських дій», -- писав він. Епоха капіталізму, що розвивається, також наклала відбиток на світогляд Спінози. Одним з перших він виражає сутність «розумного егоїзму» -- концепції, що одержала найбільший розвиток у XVIII столітті.

 
Перейти к загрузке файла
<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>