Полная версия

Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>

Етика насолоди. Гедонізм

У Сократа було багато учнів. Деякі з них створили свої школи. Одним з таких учнів був Аристипп (435--355 р. до н.е.) з Кірени (місто в Північній Африці). Аристипп -- син багатого аристократа, завдяки положенню батька пізнав смак красивого життя. До Сократа його притягувала оригінальність ідей мислителя і його слава. Першим з учнів афінського філософа став брати плату за навчання своїх учнів. Одного разу, відіславши Сократу 20 мін, Аристипп одержав їх назад. Сократ відповів, що його демон забороняє йому брати гроші. Аристиппа не любили Платон і інші учні Сократа, оскільки Аристипп вів спосіб життя, несумісний з моральністю сучасників і нащадків.

Коли тиран Сіракуз, Діонісій перший, при дворі якого постійно жив засновник незвичайної етичної концепції, плюнув в обличчя філософові, той стерпів і утерся. У відповідь на лайку присутніх відповів: «Рибалки підставляють себе бризам моря, щоб піймати дрібну рибинку; я чи не винесу бризів слини, бажаючи піймати велику рибу?» За готовність терпіти будь-як приниження кінік Діоген назвав Аристиппа царським псом. Одного разу, коли Аристипп проходив мимо Діогена, що чистив овочі, Діоген, насміхаючись сказав: «Якби вмів годуватися от цим, тобі не довелося б прислужувати при дворах тиранів». На це Аристипп відповів: «А якби ти вмів поводитися з людьми, тобі не довелося б чистити собі овочі».

Аристипп був далеко не єдиним, хто звеличував задоволення, але він виявився першим, хто зробив задоволення центральним елементом світогляду. Суть навчання Аристиппа зводиться до наступного. Відчуття не мають пізнавального значення, а тільки свідчать про стан суб'єкта. Людина подібна обложеному місту. Вона знає тільки те, що відбувається усередині неї самої. Оскільки відчуття не дають адекватного відображення зовнішнього світу і, отже, ми не знаємо законів цього світу, то єдиним критерієм поведінки можуть бути суб'єктивні стани індивіда. Відчуття розуміються Аристиппом як рухи, що поділяються на легкі (задоволення) і бурхливі (невдоволення). Є ще середній стан -- відсутність задоволення і невдоволення.

Задоволення («гедоне») - є благо, те, чого варто прагнути. Невдоволення або страждання є зло, те, чого варто уникати. Якість задоволення не залежить від способу його задоволення. Відповідно до думки основоположника гедонізму, «насолода є благом, навіть якщо воно породжується безсоромнішими речами». Аристипп неодноразово доводив це словами і справами. Задоволення для нього були вищі за принципи. Коли Діонісій запитав, навіщо він прийшов до нього, Аристипп відповів: «Коли я мав потребу в мудрості, я прийшов до Сократа; зараз я маю потребу в грошах і от прийшов до тебе». Навіть дружбу гедоніст пояснював вигодою. Задоволення існують головним чином у теперішньому часі, вони можуть вимірюватися тільки їх інтенсивністю. Обидві ці характеристики досить примітні. Минуле мало цікавить гедоніста: насолоди вже знайшли свій ефект і втратили позитивну енергію, тому і говорити про них нецікаво. Насолоди майбутнього -- журавель у небі, невідомо, чи потрапить він у руки. Про нього так само говорити нецікаво. Інша справа насолоди в теперішньому часі. Друга характеристика -- інтенсивність -- більш складна. На думку Аристиппа, вона властива лише тілесним насолодам, духовні ж насолоди не мають кількісного значення. Звідси випливає перевага тілесних насолод: вони можуть бути більш інтенсивними, ніж насолоди духовні. І Аристипп ставить тілесні насолоди вище духовних.

Засоби одержання задоволення не важливі, важливий лише факт його одержання. З цього погляду Аристипп невисоко оцінює роль знань. Він вважає їх допоміжним засобом подолання реальних життєвих протиріч. Знання мають цінність лише остільки, оскільки дозволяють одержувати більш повну насолоду. До проблем Аристипп відноситься негативно. Коли хтось пропонував йому вирішити важку задачу, він відповів: «Навіщо дурень, хочеш ти розплутати вузол, який навіть заплутаним доставляє нам стільки турбот?»

Достоїнством концепції Аристиппа є прославляння безпосереднього життя. Абстрактні моральні норми йому не по нутру, він хоче жити сьогоднішнім, а не вчорашнім або завтрашнім днем. Гедоніст -- це індивідуаліст, а не колективіст. Індивідуаліст не зважає на норми моральності, а ця обставина не додавала симпатій послідовникам даного вчення.

У кінці життя Аристипп повертається на батьківщину і засновує там свою школу, що одержала в історії філософії назву кіренської. Кіренаїки розвивали ідеї вчителя. Вони розуміли вчення гедонізму як протест проти засилля моральності, релігії і права над внутрішнім світом людини.

З іншого боку, виявилася обмеженість гедонізму. Питання не тільки в тім, що гедоністам не загрожувала смерть від надлишку моральності. По-перше, приниження ролі духовних насолод принижує достоїнство людини, вона у принципі нічим не відрізняється від дощового хробака або щасливої корови, що пасеться на лузі. Творчість одержує відставку: навіщо вона потрібна, якщо від горілки з оселедцем можна одержати більше задоволення, ніж з радості відкриттів і винаходів? По-друге, гедонізм містить у собі протиріччя, що веде в тупик. Конкретні задоволення рано або пізно перестають цікавити людину, і вона хоче нових задоволень. Це вимагає нової напруги сил, подолання труднощів, не говорячи вже про обмеження і заборони... Задоволення губить людину вже тим, що воно стає недосяжним. Критика гедонізму в стародавності й інші епохи свідчить про несумісність цього вчення (культу задоволень) з реальними умовами життя людей.

 
Перейти к загрузке файла
<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>