Полная версия

Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>

Учителі мудрості

У V столітті до нової ери в багатьох полісах Греції на зміну політичній владі стародавньої аристократії і тиранії прийшла влада рабовласницької демократії. Розвиток створених цією демократією нових виборних установ -- народних зборів і суду, що грали велику роль у суспільній боротьбі, -- породило необхідність у підготовці особливого роду людей. Ці люди повинні були переконувати силою слова. Деякі з цих людей -- майстри красномовства, юристи, дипломати -- ставали вчителями політичних знань і риторики. Давньогрецьке слово «софістес» означало знавця, майстра, художника, мудреця. Але софістів істина не цікавила, вони вчили перемагати в суперечках і позовах. Як свідчить Платон, «у судах рішуче нікому немає ніякої справи до істини, важлива тільки переконливість».

Усіх софістів прийнято поділяти на старших і молодших. До старшого покоління відносили Протагора, Горгія, Гіппія, Продика. До молодшого -- Лікофрона, Алкядаманта, Антифонта. Софісти внесли в інші розділи філософії більше, ніж в етику, але їхня філософія мала пряме відношення до етики, у деякому смислі переходила в етику. Примітною рисою вчень софістів була абсолютизація суб'єктивних моментів людської діяльності на шкоду їх об'єктивному змістові. Найкраще це видно у творчості Протагора.

Протагор (481-413 р. до н.е.) народився в тому ж місті, що й Демокрит, -- в Абдерах. Хоча він був значно старшим за Демокрита, останній став його вчителем і прилучив до філософії. Однак шляхи їхньої творчості виявилися різні. Протагор перетворився в професійного викладача риторики, одним з перших став брати гроші за навчання. В Афінах за дорученням Перикла написав проект нової конституції. Однак незабаром був схоплений і присуджений до страти за книгу «Про богів». Пізніше був прощений і вигнаний з Афін. Потонув у Мессинській протоці на шляху з Південної Італії в Сицилію. Протагору належить більш десяти творів: «Про суще», «Про богів», «Про науки», «Про державу», «Суперечки або мистецтво сперечатися» і ін.

Основна теза філософа: «Людина -- міра всіх речей, які існують, що вони існують, неіснуючих, що вони не існують». Це значить, що ніщо не виникає саме по собі, а лише у відношенні до іншого. Вітер як такий не існує, він існує лише як холодний вітер для одного і як теплий для іншого. Заперечення об'єктивності явищ характерне для всіх софістів. Головним, первісним для них виявляється не пізнавальне, а ціннісне відношення людини до світу. Природа не містить у собі міри людини, не може дати напрямку його життя, тому немає необхідності знати влаштування космосу. Пізнання залежить від людини й вона установлює їхню цінність для себе. Людина не просто реалізує якісь існуючі поза нею закони, вона сама задає закони об'єктивної дійсності. Софісти обґрунтовували право людини дивитися на навколишній світ крізь призму своїх людських цілей і інтересів.

Софісти першими і всупереч іншим вченням обґрунтували ідею якісної відмінності світу природи від світу культури. Вимоги природи не завжди узгоджуються з настановами культури. Першим цю думку висунув Гіппій, а в Протагора вона виражена в міфі про Прометея. Перед тим, як випустити в світ створених ним під землею живих істот, боги доручили двом братам, Прометею і Епіметею, розділити між усіма цими істотами різні здібності. Зайнявся цим Епіметей («міцний заднім розумом»), він не розрахував: усі роди смертних створінь, крім людей, він наділив здібностями, що захищали їх від взаємного винищування, дозволяли забезпечення їжею, а також захист від холоду та спеки. І коли Прометей побачив, що всі тварини дбайливо усім забезпечені, людина ж гола і невзута, без ложа і без зброї, то він, виправляючи помилку брата, украв у богів «премудре уміння Гефеста й Афіни разом з вогнем». Так людина виявилася причетним божественній долі -- стала говорити, визнавати богів, давати усьому назви, майструвати житла, добувати їжу з ґрунту. Тому, за Протагором, основа існування людини зовсім інша, ніж у тварин. Володіючи смертною природою, як і всі інші живі істоти, людина разом з тим виробляє і створює в собі другу -- божественну -- природу, пов'язану з умінням, мистецтвом. Друга природа людини варіативна, залежить від волі й свідомості індивідів, від характеру їхніх взаємин. Який її варіант оптимальний? Чим повинна керуватися людина у виборі законів, звичаїв, моральних норм? Якими чеснотами повинна володіти людина, щоб його друга природа відбулася найбільше повно. Пошук відповідей на ці питання вів до формування етики як самостійної філософської дисципліни.

Основну відмінність природи від культурних процесів софісти вбачають у тому, що природа діє неминуче, з необхідністю, а закони держави, настанови релігії, моральні норми і звичаї є продуктами свідомої творчості, похідними результатами людської діяльності. «Веління законів надумані, тоді як велінням природи властива внутрішня необхідність», -- писав Антифонт. Якщо в землю закопати черешок оливи, -- приводить він порівняння, -- то виросте олива. А якщо закопати лаву, з неї не виросте інша лава. Інша відмінність культури від природи полягає в тому, що природа поєднує людей, а закони і звичаї їх роз'єднують. У варвара й елліна однакові матеріальні потреби й фізіологічні процеси, а звичаї і настанови різні. Уявлення про добро і зло часом бувають діаметрально протилежними. Ще одна відмінність природи від культури виявляється в контролі за поведінкою людини. Якщо вона порушила вимоги природи, це не пройде непоміченим і порушник буде обов'язково покараний. Якщо ж людина порушила закон держави і цього ніхто не помітив, порушник уникне кари.

Виходячи з корінної відмінності культури від природи, софісти доводять можливість виховання чеснот, хоч і не дають їхнього загального визначення. Вони вірили у всесилля освіти. Однак у створенні норм моральності софісти не вбачали об'єктивних передумов таких норм. Так, наприклад, Протагор вбачав критерій нормотворчості у вигоді. Але цей критерій припускає знання того, що добре, а що погано. Подібно тому, як немає об'єктивного тепла або холоду, ні, на думку Протагора, об'єктивного добра і зла. Можна назвати добром те, що добре державі, і поганим те, що їй суперечить. Однак держава складається з людей, одним із яких подобається той або інший вчинок, а іншим не подобається. Тому, на думку філософа, найкраще керуватися особистою вигодою. Один з молодших софістів навіть заявив: «справедливе є не що інше, як корисне більш сильному».

Внесок софістів в історію етики досить значний. Хоча не можна погодитися з їхнім розумінням добра і зла, софісти все-таки першими порушили питання про природу добра і зла і привернули до нього увагу інших філософів. Софісти ставлять питання ребром: чи є добро і зло зовнішніми стосовно людини обставинами чи властиві людській діяльності? Схиляючись до другої альтернативи, софісти зафіксували протиріччя встановлених державою законів велінням природи.

 
Перейти к загрузке файла
<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>