Полная версия

Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>

Благо й істина в етиці

Поняття блага часто фігурує в етичних творах. Безсумнівно, що благо додає смисл моральності і моралі (у противному випадку вони позбавлені смислу). Як смисл благо є кінцевим результатом функціонування моральності і моралі, оскільки немає нічого більш високого і гідного прагнення людей. Благо завжди припускає збереження і зміцнення соціальності людей, їхнього стабільного існування і здатності до розвитку. Благо є безумовне добро для даної спільності людей. Що ж стосується блага однаково позитивного для всіх людей, то, приймаючи до уваги природу людини, воно відноситься до сфери бажаного, а не можливого.

Причина недостатньої уваги дослідників до поняття блага полягає в тім, що воно теологізована, тобто постійно пов'язується з Богом, і тому як би перейшло з філософії в теологію. Крім того, його витісняє поняття цінності. Зрозуміло, благо є цінність, але не всяка цінність є благом, особливо коли мова йде про «блага» повсякденного життя: речі, послуги, передбачувані позитивні ефекти від чого-небудь. Цінність ситуативна, благо -- надситуативне, воно орієнтовано не на найближчі цілі, а на сенс життя людини і суспільства. Цінність пов'язана з тактикою діяльності людей, благо -- зі стратегією. Прийнятий юридичний закон цінний тим, що дозволяє вирішувати деякі проблеми, але чи виявиться він благом для суспільства, покаже майбутнє. Люди, нерідко вирішуючи одні проблеми, відразу створюють собі інші проблеми. А це вже не благо.

Благо є цінність, що виражає сенс існування суспільства, спільності людей, індивіда, що супроводжує дані суб'єкти діяльності протягом усього їхнього існування. Зміст блага як особливого роду цінності припускає його розподіл на види.

  • 1) Вище благо. Вище благо -- ідеал гармонічного співіснування особистості і суспільства. Воно священне, існує завжди в майбутньому і ніколи в дійсному часі. У християнстві вище благо -- рай, у марксизмі-ленінізмі -- комунізм, у буржуазному суспільстві -- добробут усіх членів суспільства. Вище благо, незважаючи на свою абстрактність і далекість у майбутнє, відіграє велику роль у духовному житті людей. Воно як маяк світить людям у мороці негод наявного буття. Воно завжди припускає віру людей не стільки в себе, скільки в щось незмірно велике і добре, завдяки чому буде забезпечене особисте благополуччя даної людини. А де віра, там і розрада. Нехай я сьогодні живу погано, але завтра я або хтось інший, мої діти й онуки будуть жити добре. Очевидно був прав французький поет Беранже, що писав в одному з добутків: «Честь безумцеві, що навіє людству сон золотий». Золоті сни звичайно люблять навівати тоталітарні й авторитарні політичні режими. Для цього в них є великі штати придворних філософів, політологів, економістів і інших ідеологів світлого майбутнього.
  • 2) Загальне благо. Необхідність загального блага випливає із суспільної сутності людини, з неминучості існування суспільства. Якби загального блага не було, як про це писали деякі запальні автори, яким закрутила голову горбачовська «перебудова», не було і самого суспільства. Інша справа, який його зміст. Загальне благо -- це прийнятна для більшості (в ідеальному варіанті для усіх) членів суспільства сукупність умов, за яких вони реалізують інтереси приватні або корпоративні. Воно існує лише в дійсному часі і ніколи в минулому або майбутньому. У християнстві загальне благо -- проходження навчанню церкви, у радянському соціалізмі -- виконання планів держави, у капіталізмі -- політична й економічна свобода. Загальне благо має своїм суб'єктом не тільки населення даної країни, а також усе людство. До загального блага населення планети можуть бути віднесені мир на землі, екологічний баланс у планетарному масштабі, боротьба з міжнародним тероризмом, вирішення інших глобальних проблем сучасності.
  • 3) Групове благо. Концептуально групове благо -- найменш розроблений вид блага. Дослідники звикли мати справу з особистістю і суспільством, соціальні ж групи традиційно вивчали соціологи. Групове благо пов'язується, насамперед, з видом соціальної групи: малої або великої. Мала соціальна група є сукупність осіб, що постійно контактують один з одним і нерідко пов'язані загальною діяльністю. Можна говорити про благо батьківщини, релігійної секти, студентської групи, військового підрозділу й ін. Групове благо -- це прийнятна для більшості членів групи сукупність умов, за яких вони одержують можливість реалізувати загальні або подібні інтереси. Групове благо виражене настільки чітко, наскільки згуртована дана група. Так, наприклад, ясно виражене благо батьківщини, релігійної секти, студентської групи (скоріше б дзвоник...), національної меншості, молоді й ін. Якщо ж соціальна група недостатньо консолідована, мрячним і розмитим є її групове благо. Ця обставина часом створює враження, ніби-то не існує ніякого групового блага.
  • 4) Особисте благо. Суб'єкт особистого блага -- індивід. Особисте благо виражає сенс життя людини. Основною проблемою життя кожної людини є вибір життєвого шляху, вибір діяльності, що принесе людині найбільше задоволення. Невірний вибір звичайно приведе до індивідуальних драм і трагедій. Вибір правильного життєвого шляху сам по собі є велике особисте благо. Але як би не склалася доля людини, в особисте благо включається ставлення до задоволень, насолод, щастя. Етика ніколи їх не заперечувала, вона лише по-різному тлумачила їхній зміст і роль в особистому бутті. Осудові піддавався гедонізм за приниження духовної природи людини, уподібнюючи його «щасливій корові». Але й однобічна орієнтація на одержання духовної насолоди -- щастя -- також багата відхиленнями від моральності. Щасливі по-своєму злодій, садист, убивця, тільки от суспільство навряд чи погодиться з їхнім щастям. Справа в тім, що сенс життя людини не завжди збігається з загальним або груповим благом, тому акцент на почуттєву або духовну насолоду може породити егоїзм, різні порушення норм моральності. Особисте благо не виключає «споживання» насолод, щастя, однак припускає одну істотну умова: не суперечити загальному і груповому благу.

Особисте благо -- це діяльність, що задовольняє людину і не суперечить загальному і груповому благу. В.Г.Короленко писав, що людина створена для щастя, як птах для польоту. Це дуже точне судження. Що б людина не робила, що б вона не говорила, несвідомо або усвідомлено, вона прагне на щастя. Кількість прожитих нею щасливих хвилин, годин, днів, років -- показник усвідомленості його життя.

Ще одна особливість особистого блага полягає в тому, що воно існує у свідомості індивіда в трьох часах одночасно. Спогади про пережите щастя скрашують безрадісне сьогодення і дають надію на щастя в майбутньому. Через призму індивідуальності переломлюється групове, загальне і вище благо. Вони стають частинами особистого блага, тому що людина живе не тільки індивідуальним, інтимним, а й суспільним. Коли людина не опускається до тваринного стану, їй далеко не байдуже усе, що відбувається довкола неї.

Істина. Серед безлічі концепцій істини найбільш розроблені ті, котрі визначають істину як знання. У цій якості істина існує в науці. Найбільш довгоживуче визначення істини дав Аристотель: істина є відповідність знання дійсності. Знання, що адекватно відбиває дійсність і не залежне ні від людини, ні від людства, названо об'єктивною істиною. Істина в етиці пов'язана з благом.

Дана обставина істотно ускладнює питання про істину. Наукове знання становить собою єдність трьох елементів: опису, пояснення, передбачення. Знати в науці -- це передбачати. В етиці передбачення не має вирішального значення. В етиці знати означає розуміти, дати несуперечливе пояснення чого-небудь. З цього погляду істина в етиці є розуміння й обґрунтування блага. Благо неможливо зрозуміти методами науки, це поняття філософське. Уже Сократа турбувало питання: «Що є благо?» Це питання питань в етиці, багато списів було зламано в суперечках про нього, і ніхто нікому нічого не зумів довести.

Вище благо викладене в утопічних творах: «Державі» Платона, «Утопії» Т.Мора, «Місті Сонця» Т.Кампанелли, «Що робити» Н.Г.Чернишевського й ін. Загальне благо викладається в різних доктринах буржуазної демократії. Групове благо фігурує в соціологічних і психологічних працях. Опис особистого блага можна зустріти у філософії і літературі.

Однак яку би версію того або іншого виду блага не прийняти, нікуди не піти від питання про критерії істини в етиці. Ідеал громадського життя (вище благо) розробити порівняно нескладно, досить лише діяти за методом «від протилежного». Якщо в реальному житті ми бачимо гноблення, експлуатацію людини людиною, обман, несправедливість, насильство і т.п., то в ідеальному суспільстві люди уподібняться ангелам (хіба що без крилець) і перестануть пожирати один одного. Дотримуючись даного методу, умоглядно неважко сконструювати модель вищого блага, питання лише в тім, якою мірою ця модель може бути втілена в дійсність. Ця міра і буде показником істинності даної моделі блага. Платону не вдалося переконати тирана Сиракуз прийняти його проект гармонічного суспільства з тієї простої причини, що тиранові в проекті Платона не виявилося місця. Автори інших проектів вищого блага або не приділяли належну увагу способу його реалізації, або покладалися на суспільну стихію, що сама собою приведе до падіння ненависного ладу і створить умови для здійснення утопії. Найбільше щиро і без витівок вчинили світові релігії: вище благо здійсненне не в земному, а в потойбічному житті. Воно є предметом віри, а не знання. Тому питання про критерії істини відпадає саме собою.

Серед безлічі концепцій істини найбільш розроблені ті, котрі визначають істину як знання. У цій якості істина існує в науці. Найбільше довгоживуче визначення істини дав Аристотель: істина є відповідність знання дійсності. Знання, що адекватно відбиває дійсність і не залежне ні від людини, ні від людства, названо об'єктивною істиною. Етика як розділ філософії оперує суб'єктивними істинами, однак її відмінність від інших розділів філософії полягає в тому, що істина в етиці зв'язана з благом.

З критерієм істинності загального блага справа виглядає трохи простіше, оскільки воно існує в реальному часі. Загальним благо називається тому, що воно неподільно на групові й особисті блага. Загальне благо становить щось начебто даху, під якою люди сховалися від дощу. Там знаходяться хворі і здорові, старі і молоді, сильні і слабкі і т.д. Їх поєднує лише те, що усі вони не піддаються впливові крапель холодної води. На цьому подібності закінчуються, під загальним дахом кожний діє за своїм розсудом і у відповідності зі своїми можливостями, не зважаючи на інтереси інших осіб. «Загальним дахом» виступає законодавство, що складається найбільш впливовими членами суспільства і головним чином у своїх інтересах. Загальне благо характерне частковим збігом інтересів представників різних соціальних груп. Так, наприклад, промисловці США в XIX столітті боролися проти рабства. Вони звільняли, точніше, забирали негрів у плантаторів для того, щоб потім експлуатувати їх на своїх підприємствах. Щось подібне в тім же сторіччі відбувається в Росії. Селян «звільняють» без землі для того, щоб вони перетворилися у фабричних робітників. Суть цих процесів полягала в тому, щоб велику несправедливість замінити меншою несправедливістю, тому можна припустити таку заміну - вигідну для негрів і для селян. Усе ж таки, з погляду буржуазного права вони формально рівні зі своїми роботодавцями, знаходяться з ними під одним «дахом». Загальне благо завжди припускає формальну рівність людей. Однак ця рівність часто не збігається з рівністю фактичною. Як говорить прислів'я, Бог лісу не рівняє. Люди народжуються нерівними у своїй спадковості, нерівні за вихованням, нерівні за соціальним станом, а формальна рівність зрівнює усіх у правах і обов'язках. Наскільки це справедливо? Розбіжність двох видів рівності (формальної та фактичної) породжує питання про соціальну справедливість і чим вона очевидніша, тим чіткішим є критерій істини загального блага.

Критерій істинності групового блага також встановлюється емпірично. Сам по собі факт існування малої соціальної групи ще не свідчить про наявність цього виду блага. Група може існувати, корячись примусові. Малі соціальні групи бувають первинними і вторинними. Благо стосовно до малої соціальної групи пов'язується головним чином з первинною групою. Первинна група -- це сукупність людей, у якій установилися відносини довіри, дружби, любові, співробітництва. Це родина (не кожна, на жаль), сукупність родичів, компанія друзів, колектив співробітників і ін. Сам факт наявності таких відносин уже є показником наявності групового блага, а знання про умови існування блага є істиною. Вторинна група -- сукупність людей, що мають тепер за даних обставин подібні (не змішувати з загальними) інтереси. Співіснування індивідів, що дотримуються якихось загальних правил поведінки заради досягнення подібних цілей, також є благом групи. Люди, що потрапили в неприємну ситуацію, сьогодні координують свої дії і дотримуються правил «гри», а завтра вони можуть не привітатися один з одним. Знання про те, за яких умов люди можуть вийти з «гри», також є істина.

Істини, пов'язані з благом великих соціальних груп, установлюються трохи складніше. Тут усе залежить від підстави, на якій сформувалася дана група. Якщо мова йде про класи, наприклад, про клас великої буржуазії, істиною буде знання про те, яким чином цьому класові зберегти пануюче положення в економіці і політику даної держави. Благо експлуатованих -- солідарність у боротьбі з визискувачами, а істина -- знання про оптимальні методи боротьби. Благо нації -- збереження своєї культури, істина ж -- знання про те, яким чином не бути поглиненою культурою більш життєздатної нації. Благо релігійної групи полягає в чистоті віри, істиною же буде знання про збереження чистоти віри в боротьбі з «неістинно» віруючими й атеїстами. Загальним істотним моментом для малих і великих соціальних груп є той факт, що групове благо так само як і особисте нерідко суперечать або загальному благу, або благу інших груп. Однак ця обставина не позбавляє сенсу поняття групового блага, тому що «своя» етика є в кожної великої соціальної групи. Навряд чи хто стане заперечувати наявність етики багатих і бідних, етики нації, релігійною, вікової, статевої або професійної групи.

Істину особистого блага установити простіше, оскільки цей вид блага найбільш розроблений у літературі. Вона є знання про те, яким чином організувати своє життя, щоб бути максимально задоволеним ним, як планувати своє життя, щоб одержати максимум щастя і мінімум страждань. Це надзавдання припускає пізнання своєї спадковості і реальних соціальних можливостей тепер у даному місці. Щастя не пов'язане прямо ні з багатством, ні з освітою, ні престижем, ні з владою. Воно в принципі доступне кожному, але далеко не кожний знає, як його досягти. Істина особистого блага -- це знання про уміння жити. Уміти жити -- це вміти зробити себе і своїх близьких щасливими протягом можливого більш тривалого часу за рахунок своїх здібностей, а не чужих інтересів. Умінню жити повинні вчити в родині й у школі. Але родина занадто поглинена побутовими турботами, а школа стурбована тим, щоб усі діти знали біном Ньютона і фізіологію жаби, закон Ома і реакцію «срібного дзеркала». Знання життя, як передбачається, прийде саме собою. Воно і приходить у розлученнях чоловіка і жінки, помилках у виборі професій, покалічених долях і бездомних дітях, не говорячи вже про речі гірші. Дуже дорого коштує зневага до цього знання. Помилки людей неможливо виправити, оскільки неможливо повернути кожний прожитий день...

 
Перейти к загрузке файла
<<   СОДЕРЖАНИЕ   >>