Главная 
Журналистика Засоби масової комунікації як суб’єкт державного процесу
|
|
Засоби масової комунікації як суб’єкт державного процесуАналіз місця сучасних засобів комунікації в системі державного управління, ми хотіли би почати з дослідження їх впливу на сучасне суспільство. Так, в кінці ХХ - на початку ХХІ століть нарівні із сировиною, працею та капіталом ще одним чинником розвитку цивілізації стала інформація. Суттєвою рисою сучасності є постійне зростання впливу засобів масової комунікації (ЗМК) на всі сфери суспільного життя. Під засобами масової комунікації (від лат. іnformatio - повідомлення, викладення) розуміють сукупність каналів розповсюдження інформації, яку адресовано необмеженому колу осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх відносно подій і явищ у світі, конкретній країні, певному регіоні, а також для виконання спеціальних соціальних функцій [1, с. 466]. ЗМК - це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять теле-, радіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. В даному контексті, важливо згадати відмінні риси засобів масової комунікації:
Можемо згадати, що засоби масової комунікації характеризують такими титулами, як «великий арбітр», «голос народу», «четвертий центр влади», «четверта гілка влади», поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. І, як ми розуміємо, така термінологія не випадкова. Віра у всемогутність мас-медіа і, зокрема, телебачення настільки велика, що деякі суспільні діячі вважають: той, хто контролює телебачення, контролює всю країну, тобто має реальну владу в своїх руках [2, С. 369]. Однак існує і протилежна думка, яка стверджує те, що, хоч і свідомість людей багато в чому визначається засобами масової комунікації, це не означає, що ЗМК можуть вважатися владним елементом. Фактично вони тільки слугують розповсюдженню існуючих культурних кодів по готовим формулам, добре відомим медіа-технологам [3, с. 16]. У своїй книзі «Агенти впливу: роль ЗМІ у житті суспільства» Герберт Альтшулл пише про те, що протягом всієї своєї історії ЗМІ були не більш ніж сліпими літописцями чужих діянь. Якщо колись пресі і випадало грати активну роль, то тільки тому, що вона ставала агентом тих чи інших суспільних сил чи політичних рухів [3, с. 39]. Г.Почепцов називає мас-медіа основною машиною, що породжує міфи та «створює художні світи». [4, с. 356]. В даному випадку максимально релевантною є погляд теоретика масової комунікації Д.Маккуейла, який відмічає, що медіа можуть розглядатися як:
В продовження теми, відмітимо, що засоби масової комунікації користуються двома основними способами розповсюдження інформації - послідовним тафрагментарним. Перший спосіб частіше за все використовує преса, послідовно та різнобічно освічуючи у статтях та інших публікаціях ту чи іншу державну проблему. Другий спосіб особливо розповсюдженим є на телебаченні. Він створює для слухачів ряд труднощів, оскільки перешкоджає непрофесіоналам - переважній більшості громадян - сформувати цілісну картину суспільних явищ та подій. При виборі своїх публікацій та передач мас-медіа зазвичай керуються рядом наступних загальних принципів:
Високим суспільним статусом діючих осіб. Найлегший доступ до ЗМК мають особи, які займають вищі місця в управлінській, військовій, церковній та інших ієрархіях: президенти, міністри оборони та ін. [6, с. 5-6]. Важливо наголосити, що найбільша небезпека для громадян та демократичного державного устрою - використання засобів масової комунікації з метою управлінського маніпулювання. Останнє являє собою приховане управління свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх діяти або ж діяльнісно паралізувати всупереч власним інтересам. Маємо розуміти, що маніпулювання широко використовується не тільки у тоталітарних та авторитарних державах, де воно часто є домінуючим методом діяльності ЗМК, але і в сучасних західних демократіях, особливо в партійній пропаганді та під час проведення виборчих кампаній. Сьогодні ні одна президентська чи парламентська виборча кампанія у країнах Заходу та багатьох інших державах не проходить без використання прийомів маніпулювання та реклами, які, тісно переплітаючись між собою, створюють у глядачів уявлення про суспільство, що є достатньо далекими від реальності. Окремо слід сказати про те, що незалежність мас-медіа можуть забезпечити відповідні форми їх суспільної організації. Існує три головні форми сучасної організації ЗМК: приватна (комерційна), державна та суспільно-правова. При комерційній організації(найбільш яскравий приклад - США), ЗМК знаходяться у приватному володінні та фінансуються виключно за рахунок прибутків від реклами та приватних пожертв. Для них характерною є жорстка конкуренція за рекламні прибутки та аудиторію. Найважливіший недолік комерційної організації мас-медіа - їх пряма залежність від рекламодавців та власників, а також спричинене фінансовими чинниками часте ігнорування ними суспільних інтересів та етичних норм. В умовах державної організації ЗМК належить державі і прямо фінансуються та контролюються ними. Перевагою цієї форми організації (як приклад можна навести Францію), є незалежність засобів комунікації від великого капіталу, підзвітність парламенту та уряду. Однак державне утримання комплексу ЗМК може знижувати їх конкурентоздатність та використовуватися як інструмент впливу на демократичні інститути. До того ж, утримування великої та практично завжди капіталомісткої галузі лягає важким тягарем на державний бюджет. Суспільно-правова організація ЗМК прагне визволити їх від державної та приватної залежності, яка, на думку прихильників теорії, завжди буде перешкоджати об'єктивному викладу інформації Вони фінансуються головним чином за рахунок спеціального податку, що сплачується громадянами, мають права юридичної особи та самоврядування, хоча в цілому контролюються суспільними дорадчими органами, які складаються з представників найважливіших суспільних груп та організацій. Цей принцип організації радіо та телебачення існує у ФРН, хоча тут має місце і приватне теле- та радіо. Преса ж повністю знаходиться у приватному володінні. Слід зауважити, що не один із цих трьох способів суспільної організації ЗМК не є універсальним, позбавленим недоліків та не може існувати у чистому вигляді. В Україні діє опосередкована форма державного управління ЗМК за допомогою публічних корпорацій, які отримують від держави ліцензію. Так, Державний комітет інформаційної політики України надає ліцензії на друковану продукцію, а Центральна Рада з питань телебачення і радіомовлення ліцензує радіо і відео ресурси та здійснює контроль за інформацією після її виходу в ефір і т.д. Держава не відповідає за управлінсько-політичні орієнтації ЗМК, а корпорації автономні у своїх фінансах. Вони є юридичними особами. Держава не втручається в поточну діяльність мас-медіа, однак власники значного пакету акцій знаходяться під опікою певних структур. Наявність демократично організованих ЗМК, здатних об'єктивно висвітлювати суспільні події,- одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте, як вже зазначалося вище, і як свідчить історичний досвід, ЗМК можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям. Вони здатні як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентному та змістовому включенні та участі у державному процесі, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх [6, с. 8-13]. Сьогодні засоби масової комунікації знаходяться у середовищі певного комунікативного простору, обумовлені його специфікою та відображають стан даного простору, являються не просто фактором виробництва, розповсюдження та обміну інформацією, але і формою організації масових інформаційно-комунікативних процесів. Ними ж, в свою чергу задається напрямок і відповідний характер соціально-політичних процесів, що протікають у суспільстві [7, с. 19]. В ідеалі ЗМК повинні відігравати роль комунікативного засобу суспільства та бути пов'язуючою ланкою між громадянським суспільством та державою.Україні до такого ідеалу ще далеко. В слабкій державі за відсутності розвиненого громадянського суспільства ЗМК не можуть бути сильними, оскільки держава таких просто не потребує, а суспільство не здатне робити будь-які запити, бо не має відповідної традиції. Тому, як правило, ЗМК використовуються не як комунікативний, а переважно як маніпулятивний засіб. В контексті нашого питання, обов'язково треба згадати про форми існування інформаційної влади - суспільні комунікації. Інформація є змістом комунікацій - безпосереднього і опосередкованого спілкування людей, їх взаємодії. Інформаційна влада за своєю сутністю і означає управління комунікаціями, їх змістом і направленістю шляхом інформації. Цей вид влади відрізняється від звичайного інформаційного впливу силою, стійкістю і асиметричністю впливу комунікатора на реципієнта, високим ступенем контролю над його поведінкою. Безпосередньо впливаючи на змістову спрямованість комунікацій, інформаційна влада здатна впливати на поведінку людей двома способами:
Прояв стримуючої властивості інформаційної влади полягає в її здатності замовчувати певні факти, недооцінювати їх значення, відволікати людей від тих чи інших подій за допомоги різного роду сенсацій, скандалів, шоу тощо, виключати зі сфери публічних дискусій і управлінських рішень певні теми, події чи дії, і таким чином запобігати їх адекватному усвідомленню масами і реальному розгортанню конфліктів. Інформаційна влада має такі особливості впливу:
Таким чином, ми підходимо до головного питання нашої статті. Згадаємо, що засоби масової комунікації - це сукупність сучасних каналів зв'язку (преса, телебачення, радіомовлення, кіно та ін.), за допомогою яких доводиться різноманітна інформація до широкої громадськості суспільства. Це відносно самостійна система, що характеризується багатоманітністю компонетнтів (зміст, засоби, форми, методи, кадри та ін.). Цілісність системи засобів масової комунікації - не її природна властивість, а наслідок відображення інформаційних потоків у суспільстві, що виражаються в прямому і зворотному зв'язку [9, с. 49-50]. В даному контексті маємо згадати, що як стверджує С.Московічі, засоби масової комунікації виступають в ролі могутнього впливу на масову свідомість. «По мірі того, як мас-медіа розвиваються, вони витісняють розмови та дискусії між людьми. Кожна людина залишається один на один із своєю газетою, телевізором і наодинці сама з собою реагує на їх повідомлення та вплив. Відношення взаємності між співбесідниками перетворюються на відношення невзаємності між читачем та його газетою, глядачем і телевізором. Він може дивитися, слухати, але не має ніякої можливості заперечити. Люди знаходяться пасивно у владі засобів масової комунікації. Вони знаходяться в їх розпорядженні, вони підпорядковані владі друкованого слова чи екранного зображення. Тим більше, що ізоляція читача, слухача чи телеглядача не дозволяє йому пізнати, як багато людей поділяють його точку зору. Нерівність зростає, асиметрія призводить до того, що публіка іноді реагує на журналіста, але він сам діє на неї постійно.» [10, с. 233-235]. Також можна навести цитату з роботи О.Тоффлера «Третя хвиля», що розкриває силу впливу ЗМК на свідомість людей у сучасному суспільстві. «В індустріальній цивілізації інфосфера - система виробництва і поширення інформації - діє по типу фабрики. Засоби масової комунікації штампують однакову інформацію і заштовхують її в мільйони голів так само, як на фабриці штампується однакова продукція для мільйонів домів». Таким чином, можемо стверджувати, що шляхом впливу на громадську думку засоби масової комунікації забезпечують суб'єктам державного процесу великі можливості для реалізації своєї мети, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для лідерів бази управлінських відносин, пропаганди вироблених політичних і правових норм, правил і принципів, внесення суттєвої сторони пропагованих норм і правил, потрібне ставлення до суспільного договору з приводу діючої влади. При цьому, маємо розуміти, що засоби масової комунікації можуть бути або залежними від якихось соціальних сил, «обслуговувати» тільки їх інтерес, або незалежними від конкретних соціальних сил, але вони не можуть бути або політично, або ідеологічно нейтральні. Навіть нейтральна позиція, зайнята колективом якихось засобів масової комунікації, відповідає інтересам певних соціальних сил і може бути використана. Нема нейтральної управлінської свідомості і нема нейтральних засобів масової комунікації. Таким чином, приходимо до висновку, що дійсною задачею ЗМІ є неупереджена дескрипція соціальних явищ, завдяки чому люди мають можливість приймати свідомі рішення. І чим краще мас-медіа справляються з цією роллю, тим більшим є їх власний вплив. Однак на практиці діяльність ЗМІ досить часто відмінна від теоретичних узагальнень. Як приклад, можна взяти пресу як традиційний засіб масової комунікації. У всіх без винятку системах ЗМІ виконує агентивні функції тих груп впливу, які тримають у своїх руках реальну чи приховану державну та економічну владу. Газети, журнали та теле- радіопрограми дуже часто не є незалежними, хоча за своєю суттю мають здатність до існування у якості самостійної сили. Вільні засоби масової комунікації є одним з найголовніших компонентів демократичного суспільства, що у свою чергу є передумовою стійкого соціально-економічного розвитку. Проте не менш важливим є застереження щодо маніпулятивних здатностей мас-медіа та інших негативних проявів їх діяльності. Надійне обмеження цих проявів видається можливим, на мою думку, за допомогою їх відповідної суспільної організації. При цьому найважливішим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм самих ЗМК. Наявність розвинутих, демократично організованих ЗМІ, що об'єктивно висвітлюють суспільні події, -- одна з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективності керування суспільством. І, навпаки, невиконання цим інститутом політичної системи своїх функцій у державно-творчій системі здатне докорінно спотворити її цілі та цінності, порушити їх ефективність, підірвати життєздатність, перетворити демократію в ілюзію, форму схованого, маніпулятивного панування правлячих шарів і класів. Підводячи підсумки, можна сказати, що доки ЗМІ не одержать реальну незалежність у своїй діяльності, вони залишатимуться переважно знаряддями маніпулювання свідомістю населення, в той час як їх широкі потенційні можливості по забезпеченню прав і свобод громадян так і залишаться лише на папері? На нашу думку, широкомасштабну роботу у цьому питанні необхідно починати перш за все зі встановлення ефективних важелів підтримки свободи слова та свободи інформації, наприклад - через посилення судової гілки влади. Ми вважаємо, що решта суспільних свобод органічно витікають з цих двох найважливіших постулатів демократичного суспільства, і без них решта прав і свобод державної сфери, навіть будучи проголошеними, абсолютно втрачають свій сенс, оскільки людина, не маючи достатньої та правдивої інформації для прийняття власних рішень щодо управлінських питань і не маючи змоги відкрито висловити свою думку, не може вважатися повноцінним самостійним суб'єктом державного процесу та повноцінним рівноправним членом нового, громадянського суспільства - далекої, але все-таки досяжної мети. Література
References.
|
|
