Полная версия

Главная arrow Этика и эстетика arrow Дискусії щодо існування етики як науки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


Дискусії щодо існування етики як науки


Упродовж двох тисячоліть більшість мислителів не сумнівалась у можливості створення наукової етики. Особливий оптимізм щодо цього виявляв нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632-1677), який був переконаний, що етика може досягти високого ступеня точності й наукової строгості. Він навіть спробував вибудувати етику на зразок геометрії, вдаючись до відповідних аксіом, постулатів, теорем тощо. Сучасник Спінози англійський філософ Джон Локк (1632-1704) теж не сумнівався в можливості створення наукової етики, такої очевидної і точної, як математика.

Проте останнім часом усі попередні етичні системи були піддані критиці. Історії філософії відомі і значно раніші сумніви щодо можливості наукового пізнання, особливо у сфері людських відносин, смаків тощо. Наприклад, софісти (давньогрецькі мудреці, які послуговувались у полеміці хитромудрими, схожими на істинні умовиводами), обґрунтовуючи принцип релятивізму, який є несумісним з визнанням наукового статусу етики, зверталися до таких фактів із життя різних народів: «У лакедемонян, наприклад, вважається прекрасним, щоб дівчата вправлялися і приходили з відкритими руками й без хітонів; в іонійців це потворно. У лакедемонян чудово дітям не вчитися музики й письма; в іонійців не знати всього цього - обурливо. У фесалійців дуже добре, взявши коней зі стада і мулів, приборкувати їх, а биків поїдати, обдирати й убивати; у сицилійців - це потворно і є справою рабів. У македонян вважається прекрасним, щоб дівчата до заміжжя були коханими і сходилися з чоловіками, а коли вийдуть заміж - це обурливо; у греків те й інше - огидно. У фракійців татуювання - прикраса для дівчат, в інших - це знаки покарання для винних…

Гадаю, що коли б хто-небудь наказав усім людям віднести до єдиного потворного, що кожен вважає (таким), і знову з цієї купи взяти прекрасне, що кожен визнає, то нічого не залишилося б, адже всі люди все розібрали б, оскільки всі думають по-різному».

Спростовуючи погляди софістів, можна довести, що історія людства є історією виявлення і визнання вселюдських цінностей, справжньої краси і добра. Таких фактів значно більше, і вони переконливіші, ніж факти, тенденційно підібрані софістами.

Скептики (мислителі, які піддавали сумніву можливість пізнання світу) теж спекулювали на відмінностях естетичних смаків і моральних норм різних народів, робили висновок про рівносильність протилежних тверджень і необхідність утримуватися від суджень. Такий принцип не визнає жодної з наук.

Відчутного удару традиційній етиці завдав відомий англійський філософ Джордж-Едвард Мур (1873-1958), назвавши всі попередні етичні концепції натуралістичними й помилковими, оскільки їм властиве «змішування понять». Добро, за його словами, ототожнюють з іншими властивостями речей і явищ. Значення слів, якими позначають ці властивості, підганяється під зміст терміна «добро», і це помилково видається за автентичне (справжнє) його визначення. А насправді, мовляв, усе зводиться до перелічення або речей і явищ, котрі, як правило, називають добром, або властивостей, на підставі яких предмети і явища включають до сфери добра. Проте ні таких предметів, ні їх властивостей чітко окреслити неможливо. Дж.-Е. Мур вважав усі етичні концепції, автори яких прагнули з'ясувати сутність моралі, беручи за основу зовнішні щодо неї начала, натуралістичними і неприйнятними. Етика, на його думку, повинна бути автономною, а не гетерономною.

Гетерономна (грец. heteros - інший і nomos - закон) етика - етика, що грунтується не на власних принципах, а на запозичених з інших наук.

Дж.-Е. Мур, правда, не заперечував етики як науки, хоч і применшував її значення.

Недосконалість мови етики, її невідповідність мові моралі використовувались як основні аргументи на підтримку тверджень про неможливість створення наукової етики. Так, на думку австрійського філософа Людвіга Вітгенштейна (1889-1951), слова, що використовують у науці, є судинами, здатними містити й переносити природне значення і смисл. Етика, якщо вона взагалі є чимось, надприродна.

Деякі прибічники аналітичної філософії оголосили всю попередню філософію, зокрема й практичну, тобто етику, патологією мови, а всі філософські проблеми звели до нерозуміння мови. До цієї точки зору схилялись і прибічники інших філософських шкіл. Так, німецький філософ Фрідріх-Вільгельм Ніцше (1844-1900) історію розвитку понять моралі пов'язував зі змінами в мові. Наприклад, слово «бідний» він назвав синонімом слів «святий» і «друг».

Проблема визнання наукової етики має і логічний аспект. Суть його зводиться до того, наскільки можна послідовно і неупереджено міркувати про добре і погане, обов'язкове і заборонене; чи можливо бути логічно послідовним у сфері моралі; чи випливають з оцінок і норм інші оцінки. На думку сучасного російського логіка Олександра Івіна, «…якби виявилося, що логіка незастосовна до моралі, то ні про яку науку етику не могло бути й мови». Ще англійський філософ Девід Юм (1711-1776) звернув увагу на те, що люди у своїх міркуваннях часто переходять від суджень зі словом «є» (дескриптивні судження) до суджень зі словами «повинно бути» (судження норм, або деонтичні судження). А це неправильно, оскільки світ сущого відрізняється від світу належного. Так, із засновків «Усі люди повинні бути справедливими» і «Цей убивця - людина» не випливає висновок «Цей убивця - справедливий».

Загалом результати лінгвістики, насамперед у сфері мови моралі та мови етики, а також логіки, зокрема логіки оцінок і логіки норм, свідчать, що наукова етика можлива. Вона може дати точні результати, характерні саме для етики й інших наук, що досліджують норми й цінності.